"ХОТІЛА Б Я ПІСНЕЮ СТАТИ..."

Здавалося б, про Лесю Українку уже давно всі все знають. Про те, як маленькою застудилась на Водохреще і до кінця життя терпіла страшні муки - сухоти; про те, як сильно любила свого брата Михайла і була з ним настільки нерозлучна, що навіть рідні називали їх спільним іменем на двох -  Мишелося; про те, що не любила пишних вбрань, лише народний стрій і багато намиста... В шкільній програмі прописано коротку біографію та подано кілька творів для ознайомлення. Але за цими офіційними даними заховано найважливіше - те, що робить кожну людину унікальною, а творчу - великою, - її душа, переповнена почуттями, її серце, наповнене любов'ю, її біль, про який мовчала навіть із найріднішими, але так щиро виливала на білих аркушах. За глибокими її творами ховалась набагато глибша особистість, до кінця не розкрита та не пізнана.

  

   144 роки тому, 25 лютого, на Волині, у Новоград Волинську, у сім’ї Косачів народилась донька. Синьоока білява дівчинка із душею гордою і ніжною, серцем лагідним і чистим. Характером сильним, волею незламною. Мама назвала її Лесею. Такими словами розпочала усний журнал «Хотіла б я піснею стати» бібліотекар дитячого відділу Красненської селищної бібліотеки ім. І.Тиктора Наталія Домбровська. Ім’я Лесі Українки овіяне всенародною любов’ю. Це людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування.  З’явившись на рубежі двох століть і двох епох її творчість стала однією з вершин української літератури, її талант виявився у багатьох різновидах літературної праці. Творчий набуток Лесі Українки в усьому невичерпний і неосяжний. За сміливість думки й глибину поглядів, за громадську мужність і суворе подвижництво Лесю Українку в різний час називали по – різному – Жанною д'Арк української поезії, дочкою Прометея, поетесою поступових ідей. Але істинне її ім'я – геніальна дочка України! Своєю винятковістю і своєю звичністю, великим ім'ям – Леся Українка – вона нам, українцям, і зараз висвітлює дорогу до самих себе: до мови, до родини, до рідної землі, до України.

    Підхопила розповідь бібліотекар юнацької кафедри Стефанія Гірняк, яка зазначила, що сама постать Лесі Українки має колосальну притягаючу силу, магічну привабливість. Це була людина виняткової мужності й принциповості, духовної краси і мистецького обдарування. Вона увійшла в історію як символ незламності й боротьби. Такі її вислови як «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!», «Щоб не плакать я сміялась» та багато інших і сьогодні, в такий тяжкий для України час, надихають та надають сили.

    На завершення заходу завідувач бібліотекою Надія Тарнавчик ознайомила усіх присутніх із найновішими виданнями творів Лесі Українки, а постійний користувач бібліотеки Олексій Мировський показав відеоверсію вистави Л.Українки «Блакитна троянда» у виконанні акторів Львівського національного академічного драматичного театру ім. М.Заньковецької (режисер – Таїсія Литвиненко).

ФЕНОМЕН ЇХ ЖИТТЯ

(на знімку – народні артисти України Федір Стригун і Таїсія Литвиненко,

фото – з сайту театру ЛНАУД театру ім. М.Заньковецької)

    Український театр здавна був багатий своїми талантами. Цьогоріч святкують свої ювілеї актори Львівського національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, народні артисти України Федір Миколайович Стригун і Таїсія Йосипівна Литвиненко. Їх імена відомі не лише театрознавцям і мистецькій інтелігенції, а й звичайним пересічним людям, а вистави, в яких вони задіяні, й досі здійснюють неймовірний сплеск емоцій і бурхливі овації. Саме з цієї нагоди у Красненській селищній бібліотеці ім. І.Тиктора було проведено вечір-портрет «Феномен їх життя», який провели працівники бібліотеки спільно з головою молодіжного клубу «Сучасник» Олексієм Мировським, котрий є палким шанувальником творчості цих митців і розповів про них багато цікавого.

    Для багатьох людей мистецтво є невід’ємною та значущою частиною їхнього життя. Спільна справа об’єднує покоління, народи та серця. Мистецтво, як праця душевна, невідривно пов’язане з почуттями та дуже часто спрацьовує магнітом для різних людей. Таким щасливим випадком і є ця акторська пара -  люди, які все життя віддали театру та одне одному.

    Спочатку  бібліотекарі коротко розповіли основні біографічні дані цього творчого тандему, їх тернисту стежку до слави. Ця розповідь була дуже цікавою, оскільки супроводжувалась показами фото- і відео фрагментів, де містилися уривки з фільмів, в яких знімались ці актори («Назар Стодоля», «Вавилон ХХ», «Григорій Сковорода» і звичайно ж «За двома зайцями»).
    Потім Олексій Мировський почав розповідати про вистави останніх років, в яких зайнята ця акторська пара. Першою з таких вистав він згадав комедію Ярослава Стельмаха «Коханий нелюб», наголосивши що секрет її успіху полягає насамперед у прекрасній постановці, яку здійснив Федір Стригун, а також у магічній майстерності акторської гри Таїсії Йосипівни, яка виконувала роль Мамки. Хоча ця роль і не є головною, проте вона не може залишитись без уваги, оскільки додає фарб у загальну гаму. В гумористично-саркастичній формі передає  повчання молодому поколінню – не лише акторам на сцені, але й усім глядачам.

    Далі мова йшла про творчий доробок цих акторів в останні роки. У Федора Миколайовича – це роль Зенона у виставі У.Б.Н. («Український буржуазний націоналіст»), де він надзвичайно майстерно передав образ чесного політика і свідомого громадянина, яких, на жаль, так не вистачає у теперішній час. У Таїсії Йосипівни – це роль сеньйори Лючії у виставі  Надії Ковалик «Неаполь - місто попелюшок» (режисер – Ф.Стригун), яка зачаровує своєю неповторністю. Ця неповторність полягає у тому, що актриса вільно імпровізує прямо на сцені, а це викликає дуже позитивну оцінку глядача і є однією із важливих факторів акторської майстерності (доречі цю виставу заньківчани в свій час привозили і в Буськ і тут вона пройшла з великим успіхом ). А домінуючим зерном і беззаперечним успіхом Таїсії Литвиненко є щирість і вишуканість, з якими вона виконує будь-яку роль, а також відчуття того, що вона – королева, як  на сцені, так і в житті. Саме це забезпечує їй беззаперечний успіх. А хіба не такою повинна бути справжня жінка?..

    Але найбільш цікавими є такі вистави де Стригун і Литвиненко грають разом. Такі постановки завжди привертали увагу глядача. Колись В.Гайдабура у журналі «Український театр» писав: «Ф.Стригун чуйний до бездоганної внутрішньої правди Т.Литвиненко. Його партнерство поруч з нею набуває стилю високого джентльменства, тієї щирої поваги, з якою тільки й можна двом акторам виходити на сцену». Одним із останніх прикладів такого акторського дуету є вистава Фрідріха Дюренматта «Візит літньої дами», яка є дуже актуальною у наш час, оскільки демонструє, що все у цьому світі можна купити за гроші, і лише чуючи про них люди відразу починають втрачати честь, гідність, порядність, а головне – людяність. Саме в цій виставі Таїсія Йосипівна зіграла роль літньої пані – Клер Цаханасян, а Федір Миколайович – її колишнього коханого Іля. Під час цієї вистави гладач захоплено чекає фіналу, з надією, що він буде позитивним, але яке ж розчарування коли в кінці вистави все-таки гроші перемогли над людським життям, зло перемогло добро. Такого фіналу мабуть не очікувало більшість глядачів, адже він є досить нетиповим для вистав, але ж таким реалістичним. І звичайно ж, що якби не високопрофесійна гра акторів, а зокрема Федора Миколайовича і Таїсії Йосипівни, які змогли якнайкраще передати усю складність цих образів, то вистава не отримала б того успіху, який вона має.

    Крім того, Олексій Мировський зазначив, що не перестає дивуватися колосальній енергії Стригуна і Литвиненко, які, окрім роботи в театрі, встигають займатися й іншою активною громадсько-політичною і педагогічною діяльністю. Федір Миколайович є членом-кореспондентом Академії наук України, головою Львівського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України, а також завідувач кафедри режисури та хореографії Львівського національного університету ім. І.Франка. Таїсія Йосипівна теж активно займається педагогічною діяльністю, будучи доцентом кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету ім. І.Франка. Вона виховала і виховує дотепер величезну плеяду талановитих акторів, які продовжують її справу (Альбіна Сотникова, Наталія Лісова, Галина Далявська, Анна Матійченко, Наталя Боймук, Марічка Шумейко, Наталя Поліщук, Інна Калинюк, Анастасія Дєлайчук, Андріана Курилець, Назар Стригун, Андрій Козак, Дмитро Каршневич, Андрій Войтюк, Юрій Волинський, Олесь Федорченко та багато-багато інших).

    На завершення хотілося б сказати, що доки в історії театру є такі постаті, доти він буде інтенсивно розвиватися і не втрачатиме своєї актуальності, відіграватиме значний вплив на формування світогляду людей. Творчість Федора Стригуна і Таїсії Литвиненко дає можливість глибше зрозуміти життя і, безумовно, любити театр.